27100, м. Новоукраїнка, вул. Соборна, 59   e-mail: inbox1@nu.kr-admin.gov.ua
Про адміністраціюПро район Економіка Сільське господарство Соціальна сфера Контакти
 

Адміністративні послуги

Нормативно-правові акти

Звернення громадян

Центр надання адміністративних послуг

Регуляторна політика

Державні закупівлі

Фінанси

Консультації з громадськістю

Доступ до публічної інформації

Запобігання проявам корупції

Громадська рада

Реагування на критику

Будівництво, архітектура та житлово-комунальне господарство

Інформація для виборців

Архів

Територіальні органи міністерств та відомств

Органи місцевого самоврядування

Військовозобов'язаним

Європейський вибір

Запрошуємо до обговорення

 
Головна

Ваша Святосте!

 

Ваші блаженства, всечесні отці!

 

Шановні закордонні гості!

 

Дорогі українці, браття і сестри!

 

Колесо історії крутиться невпинно, і от ми вже наблизилися до вісімдесят п’ятих роковин Голодомору, - чи не найбільшої, а може найбільшої біди, в історії України, однієї з найстрашніших трагедій в людській історії минулого століття.

Після майже шістдесяти років цинічного замовчування шокуюча і жахлива правда пролунала на увесь світ. Архіви – розкриті,  свідчення – записані… Заочно й посмертно засуджені судом і прокляті народом організатори Голодомору: Сталін, Каганович, Молотов, Постишев та багато інших.  

Що не роковини, то дедалі важче знайти очевидців трагедії, адже будь-кому з тих, хто на власні очі бачив те жахіття, далеко за дев’яносто. Тепер, зараз, це вже обов’язок молодшого покоління не дати згаснути пам’яті про Голодомор, дбайливо передати її наступним генераціям українців.  І щоб наші онуки та правнуки ніколи не забули, що тридцять другого року Господь послав Україні врожай - може не найщедріший, але достатній для того, щоб був і хліб, і до хліба. А голод же спричинив кремлівський антихрист, який забрав в мільйонів українців їжу та прирік мільйони українців на муки голодної смерті. Це про нього писав Євген Маланюк в знаменитій поезії "Року Божого тисяча дев'ятсот тридцять третього".

Щоб наші нащадки завжди знали, що то був не просто штучний голод, а ретельно спланований Голодомор. Ба більше - геноцид,  за всіма ознаками, як  їх визначено в Конвенції ООН від 9 грудня сорок восьмого року.   

Щоб на всіх континентах усвідомили, що не визнавати Голодомор – так само аморально, як і заперечувати Голокост.  

Я думаю, настав час і нам самим ухвалити закон про відповідальність  за невизнання цих двох безпрецедентно жахливих трагедій.

Щоб ті, хто житиме після нас, дотримувалися закону України про визнання Голодомору геноцидом українського народу.

Зараз 14 країн на рівні парламентів теж визнали Голодомор геноцидом. Хоча я особисто пам’ятаю, яка дискусія була в парламенті, коли ми винесли проект постанови про визнання Голодомор геноцидом, важко він проходив у нас, в Україні, у Верховній Раді. Зараз ситуація кардинально інша.

Українська  дипломатія продовжує нести правду народам всього світу.

Окремо хочу подякувати українській діаспорі, яка разом об’єднуючи зусилля робить свою надзвичайно важливу роботу.

В березні цього року Асамблея Португалії визначила Голодомор геноцидом. На початку листопада в Конгресі США, після того як низка штатів постійно приймає рішення про визнання Голодомору геноцидом, зараз в Конгресі також представлено проект відповідної резолюції.

Ще раз наголошую: ми дякуємо американським друзям та партнерам, очікуємо від них на результативне голосування на Капітолійських пагорбах.

Хотілося б, - щоб хай не ми, а краще, щоб ми, а не наші діти - дочекалися неймовірного… Аби в Росії сталися такі зміни, за яких її російська нова еліта теж визнала б Голодомор геноцидом. Або хоча би покаялася за нього. Російська Федерація - вона сама себе записала в правонаступниці Радянського Союзу. А відтак, хоче того чи ні, взяла на себе не лише активи колишнього СРСР, але й відповідальність за злочини радянського режиму. На жаль, поки що ці злочини вони лише виправдовують  - тим, що, мовляв, конфіскація, почуйте, конфіскація зерна в українських селах забезпечила коштами індустріалізацію! Виходить, у селян України примусово забирали життя, аби забезпечити великодержавну велич Росії! Так воно, власне, й було...

Нині в Росії відновлюють культ Сталіна. Там вперше після двадцятого з’їзду КПРС відкриваються пам’ятники одному з найкривавіших диктаторів ХХ століття. У відомій книжковій серії "Жизнь замечательных людей" зараз випустили його біографію. Таке враження, що Сталіна от-от викопають з-під кремлівської стіни і знову покладуть у мавзолеї поруч з Леніним. Два нелюди – пара. 

Головний мотив організації Голодомору полягав у тому, що українці, другий за чисельністю народ колишнього Союзу, мали величезний культурно-історичний спадок, ми мали власні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола українських інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики Москви. Тому режим й поставив за мету ліквідувати українців як націю, яка рано чи пізно поставить питання про незалежність.  

Селян вбивали голодом, а інтелігенцію – кулями. Прошу запалити сьогодні свічку в пам’ять не лише жертв Голодомору, але й «розстріляного Відродження».

Вісімдесят років тому, третього листопада тридцять сьомого, в урочищі Сандармох в Карелії було страчено велику групу політичних в'язнів, - тих, кого у підручниках називають цвітом національної інтелігенції: Леся Курбаса, Миколу Куліша, Валер'яна Підмогильного та багатьох інших.

«Чистки, арешти, страти  українських істориків, письменників, митців, музикантів» мали руйнівний ефект для України.  «Люди, які були патріотами, які мріяли про свою державу, які могли передати свій патріотизм та ентузіазм нащадкам, були знищені».  Ці слова належать американській журналістці Енн Епплбаум, яка цієї осені видала книгу «Червоний голод: війна Сталіна проти України». Ця праця співставна з роботами Роберта Конквеста та Джеймса Мейса. Декілько днів тому я зустрівся з пані Епплбаум. Вона мені подарувала та підписала цю книгу, і вважаю, що вона заслуговує на якнайшвидший переклад українською і видання у нас в Україні.    

Стріляли в обраних, а викорінити хотіли всю Україну. Та вона виявилася занадто великою, і лише це, за спогадами Хрущова, це завадило їм вислати всіх українців до Сибіру. Але багатьох вони таки депортували, і минулого місяця ми згадували разом з вами про операцію «Запад». В жовтні сорок сьомого протягом лише одного дня понад 75 тисяч мешканців західних областей України примусово вивезли до східних районів СРСР.

Сьогодні дуже легко винуватити Росію, тим більше, є за що. Але не варто забувати і про власну відповідальність. Хіба Голодомор та великий терор тридцятих, депортації сорокових і русифікація сімдесятих стали би можливими, якби ми, українці, зберегли незалежність, проголошену сто років тому? А втратили ми її тоді, зокрема, і через те, що лідери національної революції допустили такий внутрішній розбрат. Через той розбрат Україна стала здобиччю зовнішнього ворога. І Голодомор – жахливе відлуння непростимої втрати Української державності і Української самостійності.

Промовляючи 20 листопада в Дніпрі, в день сотої річниці Третього Універсалу Центральної Ради,  яким було проголошено Українську Народну Республіку, я згадав слова В'ячеслава Липинського – політичного діяча та публіциста тих часів - «не завойовані ніколи чужою зброєю», а завжди лише «власним внутрішнім розладом» підпадаємо ми під зовнішні впливи. Липинський застерігав від «самоспалення, в якому згоряє наша хата», ми маємо бути захищені.

Тому, шановні лідери партій і фракцій, закликав і закликаю всі політичні сили до єдності заради України. Так, ми всі за поділ на владу й опозицію, за демократію та багатопартійність. Загальновизнано, що конкуренція – двигун прогресу, і це повною мірою  стосується і політичної сфери України. Але внутрішньополітична боротьба не повинна досягати такої температури, щоби руки на ній гріла Росія. Тим більше, що як слушно пише пані Епплбаум, страх російського режиму перед Україною зараз залишається надзвичайно високим.

Російська агресія проти нас – це продовження іншими методами тієї самої політики на знищення України, яку Москва впроваджувала в тридцяті роки минулого століття.

І ще з одним хотів би звернутися до деяких політиків. Я дуже прошу, в політичній риториці не кидайтеся звинуваченнями у геноциді чи голодоморі! Не робіть з цих болючих для кожного українця визначень слова-паразити. Не оскверняйте тим самим пам’ять мільйонів, які стали жертвами геноциду. Дуже прошу, поважайте почуття десятків мільйонів, яким ця трагедія дуже болить...

 

Дорогі українці!

 

Сьогодні ми традиційно запалюємо свічки в пам'ять жертв Голодомору.

 

Світлі душі невинно убієнних українців тут, зараз, незримо поруч з нами.

 

На вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду оголошую загальнонаціональну хвилину мовчання.
 

АДМІНІСТРАЦІЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 

 Маєте проблеми зору?
Для збільшення розміру шрифта натисніть на клавіатурі одночасно 
"Ctrl" і "+"

Толерантне ставлення до людей з інвалідністю