27100, м. Новоукраїнка, вул. Соборна, 59   e-mail: inbox1@nu.kr-admin.gov.ua
Про адміністраціюПро район Економіка Сільське господарство Соціальна сфера Контакти

Адміністративні послуги

Нормативно-правові акти

Звернення громадян

ЦНАП

Регуляторна політика

Державні закупівлі

Фінанси

Консультації з громадськістю

Доступ до публічної інформації

Запобігання проявам корупції

Громадська рада

Реагування на критику

Архітектура та ЖКГ

Інформація для виборців

Архів

Відкриті дані

Територіальні органи

Органи місцевого самоврядування

Європейський вибір

Запрошуємо до обговорення

 
 
Головна

 

 

Інформаційні матеріали до 80-х роковин масових розстрілів у тюрмах НКВД у червні-липні 1941 року

Початок німецько-радянської війни обернувся для мешканців Західної України драматичною сторінкою – масовими розстрілами в’язнів у тюрмах. 23 червня ми вшановуємо пам’ять цих жертв радянського тоталітарного режиму.

На початок німецько-радянської війни застінки НКВД УРСР були переповнені. В них утримували 73 тисячі осіб, в тому числі “контрреволюційних та антирадянських елементів”. Перед відступом радянських військ постало питання, що робити з усіма ув’язненими? З метою його вирішення 23 червня 1941-го нарком держбезпеки Меркулов підписав наказ про тюремний облік усіх ув’язнених і їх розподіл на тих, кого розстріляти, а кого депортувати в концтабір.

Через блискавичний наступ Вермахту реалізувати його не встигли, тому видали нову вказівку – всіх політичних та економічних злочинців стратити.

Спочатку розстрілювали по одному, а потім групами без суду і списків. Ув’язнені намагалися чинити опір, однак їхні виступи призводили до жорстокіших розправ.

Масові екзекуції для так званого “розвантаження тюрем” розпочалися із прикордонних Перемишля та Добромилі 22 червня 1941 року. До кінця місяця розстріли відбулися у Львові, Дрогобичі, Самборі, Стрию, Луцьку, Ковелі, Володимирі-Волинському, Тернополі, Чорткові, Кременці, Дубно та інших містах.

Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України страчено понад 24 тисячі осіб. Далі таку ж практику застосували в центральних і східних регіонах.

У контексті міжнародного права такі дії органів НКГБ і НКВД можна кваліфікувати як злочин проти людяності. Вочевидь, саме тому десятки років його сліди спецслужби ретельно ховали. Завдяки “декомунізаційному пакету” законів, а саме про розкриття архівів каральних органів, правда про перші дні німецько-радянської війни стає доступною.

Історична довідка

Друга світова війна, розв’язана у вересні 1939 року нацистською Німеччиною і комуністичним Радянським Союзом, стала для людства величезною трагедією.

Для мешканців Західної України цей вересень приніс радянську окупацію, монополію комуністичної партії, цензуру, терор і репресії проти колишніх державних службовців, політичних діячів, землевласників, військових, колоністів, депортації “ворогів народу”.

Початок німецько-радянської війни обернувся для мешканців Західної України ще однією драматичною сторінкою – масовими розстрілами в’язнів у тюрмах. Від кінця червня до початку липня 1941 року радянська влада знищила понад 24 тисячі бранців.

На червень 1941 року в УРСР діяло 62 тюрми НКВД. Попри те, що розраховані вони були на 30 тисяч людей, комуністи посадили в них майже 73 тисячі арештантів – не лише кримінальних і побутових злочинців, а й політиків, релігійних діячів, митців, колишніх чиновників і військових, вихідців із “буржуазії”, “куркулів”, активістів національно-визвольного руху.

22 червня 1941-го НКВД видав директивний лист про переведення тюрем, таборів і колоній примусового утримання на воєнний лад. Звільняти арештантів заборонили, але в’язниці мали бути готовими до поповнення підозрюваними в “антирадянській та шпигунській” діяльності як потенційно небезпечними в умовах німецької окупації. Для розв’язання проблеми переповнення тюрем 23 червня 1941 року нарком державної безпеки Меркулов видав наказ № 2445/М, згідно з яким утримуваних взяли на облік, розділивши на дві категорії: підлягають розстрілу і мають бути евакуйовані в концтабори.

В УРСР начальник республіканського тюремного управління НКВД Філіппов надіслав командирові 13-ї дивізії НКВД полковнику Зав’ялову план евакуації в’язнів із західного регіону, за яким передбачалося вивезти понад 23 тисячі осіб у тюрми й табори Киргизької РСР, Башкирської АРСР, Красноярського та Орджонікідзевського країв, Чкаловської, Архангельської, Івановської, Молотовської, Ростовської, Новосибірської, Орловської, Тульської, Свердловської, Харківської, Омської, Вологодської та Читинської областей. Для цього мали виділити 778 залізничних вагонів. Проте лише в окремих містах змогли евакуювати частину в’язнів, та й то більшість із них не доїхала до місця призначення – їх стратили в дорозі або вони загинули від нацистської авіації. Так, у Чернівцях мали евакуювати 2 385 в’язнів. Більшість із них вивезли або етапували пішим порядком на схід, а 222 особи – розстріляли. У Биківні поблизу Києва знищили 110 осіб, вивезених із Західної України.

Через блискавичний наступ нацистів, відсутність транспорту та інші обставини план евакуації утримуваних у тюрмах зірвався. Тому поступила нова вказівка – всіх політичних та економічних злочинців стратити, а інших – звільнити.

У багатьох містах Західної України після сильних нацистських бомбардувань місцеві очільники НКВД самостійно почали знищувати в’язнів.

Масові ліквідації відбувались не лише у в’язницях Західної України. Так, за повідомленням історика Олександра Пагірі, у перші тижні війни розстріли проводились і у Вінниці та Києві, де вбили 9439 осіб – переважно заарештованих під час “Великого терору” 1937–1938 років. Поблизу Харкова, у селищі П’ятихатки, перед відступом радянських військ замордували 8 тисяч осіб, серед яких і полонені польські офіцери. Під час евакуації з Криму НКВД вдалося до масового переслідування й арештів цивільного кримськотатарського населення. 31 жовтня 1941 року в день здачі Сімферополя чекісти розстріляли в камерах усіх політичних “злочинців”. Після вступу німецьких військ у міській тюрмі НКВД знайшли тіла жінок та дітей, убитих разом із чоловіками. В Ялті 4 листопада енкаведисти перед відходом знищили всіх ув’язнених. Крім того, у Криму вони розстрілювали місцевих жителів просто на вулицях і дорогах як потенційних ворогів і гітлерівських пособників. Так сталося між Алуштою та Ялтою, в містечку Карасубазар (нині – Білогірськ).

 

 Маєте проблеми зору?
Для збільшення розміру шрифта натисніть на клавіатурі одночасно 
"Ctrl" і "+"